Музей, у якому є все

Музей, у якому є все

У селі Чабан, що в Овруцькому районі, живе Олександр Кобилинський, пенсіонер. У своїй садибі, яка на краю села, він створив такий собі музей. У ньому є все: каміння, зібране вздовж дороги, дерев’яні гілки різних цікавих форм (як-от гілки у вигляді цифр – від 1 до 9), військові ножі, військовий одяг часів Другої світової – і німецьких, і радянських.

myzej cufru

 

kaska

Є каска німецька, з діркою – схоже, її колишньому власнику поцілили в голову. Є монети, є екземпляри старих газет – кілька випусків радянської «Правди».

gazeta sssr

Є номер газети «Радянська Україна» від 27 жовтня 1968 року українською мовою, там заголовок: «На орбіті радянський пілотований корабель «Союз-3». Нема сенсу все перелічувати, бо однаково не перелічиш (ще трошки можна побачити на фото). Там справді є все, а якщо чогось нема – то треба просто краще пошукати, і воно знайдеться.

stilci

Музей на подвір’ї. Окрім того, що пан Олександр колекціонує усілякі речі, він ще й «дружить» з деревом – столи та стільці в нього ручної роботи. З дерев’яних стовпів він їх вирізав сам.

myzey stil

myzej praska

Частина експонатів – на вулиці, вздовж прибудови – гаражу і літньої кухні. Там у нього два столи, на яких лежать каміння та дерев’яні експонати, під столами – те, що важче: кілька старих прасок (не електричних, звісно), дерева з різними хворобами – пухлинами. Про них пан Олександр говорить таке: «Ви ж бачите, хвороби… Усе в них, дерев, як у людей».

«Це – показує Олександр на залізяку, - пута для коней. Дуже старі. Як приходили цигани, то коней, на яких надіті пута – не чіпали, бо ж спутаного коня ж не сильно поженеш. А по селу тут циганів багато ходило – як пройдуть, то обов’язково чогось не стане, чи корови, чи коня». На питання, звідки у пана Олександра цей екземпляр, він відповів так: «Це усе люди приносили. Музей навіть не мій, музей – людський».

myzej rizne

«Камені тут унікальні – показує пан Олександр на один із них, овальної форми, сантиметрів 15 діаметром. – Знаєте, що це? Це – стара булка, коростенська!» Ще на столі – багато крем’яних знарядь праці, ще з доісторичних часів – зокрема, крем’яне рубило та наконечники стріл. Є й звичайні камені, на яких тонкі смужки бурштину чи залізної руди.

Вздовж стіни стоять і більш сучасні знаряддя праці – старий ручний плуг, старі лопати. Висить на стіні радянська пилка «на дві руки», поряд – схожий німецький виріб. «Подивіться на різьбу. Радянські робили криво-косо, у них ці зубці великі і різного розміру, а німецькі – дрібні і однакові. Одразу видно, в кого якісніша» - каже колекціонер.

А майже біля входу до хати – сувеніри, які, за його словами, йому зовсім нещодавно привезли відвідувачі – уламки від мін та великокаліберні гільзи. Це вже з Донбасу.   

Потім пан Олександр запрошує нас до літньої кухні, довжиною і шириною десь три на три метри. Там же знаходиться його робочий стіл. На столі – дитяча енциклопедія. «Ось захотів освіжити пам’ять, треба це періодично робити» - пояснює пан Олександр свої літературні вподобання і показує на розділ про сонячну систему, небо та сузір’я.

roga

На стінах розвішані і шкіри тварин – лисиці та вовків. На стенді – лежать черепи вовків, теж лисиць, коней, та багацько черепів тваринок розміром поменше. Це, каже пан Олександр, усе він сам знаходив. Поряд – старезна пачка цигарок «Біломорканал», на вигляд їй років 40, і залізний радянський коробок під тютюн. Іменний. Напис на ньому – «Новосибирск. 1944. М.Плавич».

«Ходімо в гараж,  - дещо посміхаючись каже нам Олександр Кобилинський. – Я вам зараз покажу Федьку, Кольку і Вовку». Заходимо. На стіні – портрети… Фрідріха Енгельса, Карла Маркса та Володимира Леніна. Поряд з ними – різні картини пейзажів та роги тварин – переважно, оленів. У тому ж гаражі – екземпляри й побільше розміром, наприклад, німецька каністра – з вигравіруваною свастикою та роком – 1944.

Пан Олександр не дуже охоче розповідає про те, як став займатися колекціонуванням. «Після того, як я пішов з кар’єру (Бондарівський), роботи в селі не було, ми годували себе самі. Ходив по лісу, полював, бачив цікаві речі, їх і забирав. Камінчик за камінчиком, так музей і створився». Спочатку, каже Олександр Кобилинський, планував збирати метеликів та комах, але через те, що неправильно їх зберігав – усі експонати з’їла міль.

«До мене багато їздять і журналісти, і відомі люди. Хто був з відомих? Казали, що хотів приїхати Віктор Пинзеник (колишній віце-прем’єр-міністр України – ред.). Але так і не приїхав, - із сумом каже пан Олександр. – Мені багато хто обіцяє, що внесуть мій музей у туристичний маршрут, але я в це вже не вірю».

kiev
myzejberlin
myzejbagdat

Микола Карпенко

Фото Тимура Азізова