Хто, зрештою, вирішить, чи видобуватимуть берилій у заповіднику?

Хто, зрештою, вирішить, чи видобуватимуть берилій у заповіднику?

У Поліському природньому заповіднику нема директора – з колишнім, Сергієм Жилою (він очолював заповідник з 2000 року), завершився контракт, і Державне агентство лісових ресурсів України продовжувати його не стало. Не взяли пана Сергія й на посаду наукового співробітника заповідника, хоча вона вільна. Зараз, за словами самого Сергія Жили, заповідник, фактично, без керівника – принаймні, безпосереднє керівництво не говорить, хто є виконувачем обов’язків. Але «в.о.» мусить бути, хоча б тому, що хтось мусить підписувати фінансові документи. «Ходять чутки, - каже Сергій Жила, - що тимчасовий в.о. керівника Поліського природнього заповідника тепер – головний лісничий Павло Лінкевич».

Власне, наразі йдеться не про проблеми Сергія Жили. Чому його фактично вигнали із заповідника, не запропонувавши навіть недиректорської роботи, – сам він говорити не хоче, каже: не хочу нікого звинувачувати. Нас зацікавила інша тема, яку депутат Овруцької міськради Петро Левківський сформулював так: Сергія Жилу звільнили, бо він проти того, щоб на території, що належить заповіднику, видобували берилій з Пержанського родовища (північ Олевського і схід Овруцького районів), біля сіл Перга, Рудня-Перганська та Юрове Олевського району.

Історія тут така: про наміри приватних компаній видобувати корисні копалини на півночі Олевщини відомо вже давно. У 2016 році видобувати берилій планувало ПАТ «Українські поліметали», проте дозвіл на це Державна служба геології та надр не надала. Судові тяганини, що тривали майже рік, для компанії успіхом теж не увінчалися.

Наприкінці березня 2018 року на сайті Міністерства екології та природніх ресурсів з’явилося «повідомлення про планову діяльність, що підлягає оцінці впливу на довкілля» компанії ТОВ «Пержанська рудна компанія». Вона зареєстрована ніби в Олевську, але перше місце реєстрації – Київ, а також у документах фігурує адреса в Лугинах. Тому в який з міських бюджетів підуть податки (а це, за підрахунками тієї ж компанії, близько 1 мільйона гривень у рік), якщо виробництво розпочнеться, - невідомо.

А вже цього року, наприкінці квітня, Держгеонадра продали дозвіл «обробляти» ділянку Пержанського родовища за 76 мільйонів гривень. Покупець – та ж таки «Пержанська рудна компанія». Що цікаво, Держгеонадра не порадились перед тим ані з керівництвом Олевської ОТГ, ані з жителями наближених до родовища сіл.

Пержанське берилієве родовище знаходиться на території Поліського природного заповідника, заказника «Микитче» (який підпорядкований Олевському лісгоспу, а той, в свою чергу – Житомирському обласному комунальному підприємству «Житомироблагроліс») і ландшафтного парку «Словечанський кряж». Утім, основні поклади металу – все ж на території самого заповідника. Українським законодавством передбачено, що на територіях заповідників проводити промислову діяльність – заборонено. На території заказника – теж. Але, тим не менш, Держгеонадра продали, а «Пержанська рудна компанія» купила ділянки цього родовища.

9 липня збирається сесія Житомирської обласної ради, на якій одним з питань є «розгляд звернень Державної служби геології та надр України щодо погодження надання спеціальних дозволів на користування надрами». Які конкретно дозволи буде погоджувати облрада – невідомо.

Певно, не обійшлося в цій ситуації і без участі «Житомироблагролісу». Згідно проекту, загальна площа, необхідна для розміщення потужностей підприємства (шахти з видобутку берилію та інших інфраструктурних об’єктів) – 30 гектарів. Тобто, більша частина буде розміщена на території заказника «Микитче», яке напряму підпорядковане «Житомироблагролісу». Між іншим, «Житомирагроліс» очолює кандидат в народні депутати по 64 округу Ігор Рибинський. І очолює вже аж 18 років, з 2001 року, - тобто, «уживався» і за часів Кучми, і з «помаранчевими», і з «регіоналами», і з «порошенківцями».

«Житомироблагроліс», тобто – Рибинський, на відміну від заповідника та його вже колишнього директора Сергія Жили, жодним словом не заперечує проти видобування берилію. Утім, дивним було б, якби заперечував. За 18 років керування «Житомироблагролісом» пан Рибчинський обріс такою кількістю різноманітних корупційно-скандальних справ, що житомирські медіа його інакше й не називають, як «найбільш одіозний депутат Житомирської облради». Виділення ділянок, які є у підпорядкуванні цього комунального підприємства, під видобуток руди чи бурштину ніколи не становило проблеми. Приміром, тільки через суд три роки тому вдалося повернути ділянки (95 га), виділені Рибинським в обхід закону фірмам олігарха Дмитра Фірташа під видобуток бурштину.

Але повернемося до берилію. Не проблема, звісно, домовитися з Рибинським, можна поміняти директора заповідника, можна навіть, як це вже не раз бувало, «заохотити» потрібну кількість депутатів обласної ради для ухвалення потрібного рішення (той же Рибинський є заступником голови постійної комісії облради з питань екології, охорони навколишнього середовища та використання природних ресурсів). Набагато важче, а інколи – неможливо, добитися згоди громад на видобуток корисних копалин, бо цей видобуток, як правило, здійснюється без перебільшень варварським щодо природи і людей способом. Тому «бізнесмени» і намагаються робити все без такої згоди, обходити її різноманітними юридичними хитрощами.

«Зараз попит на берилій дуже великий, його кілограм коштує набагато більше, ніж кілограм золота, - між іншим каже Сергій Жила. – І прибутковість цього родовища буде дуже великою. Фахівці розповідають, що там дуже складно зробити шахту, але незважаючи на те, «Пержанська рудна компанія» міцно вчепилися за шматочок землі і питання, фактично, уже вирішено. Ділянка знаходиться неподалік від річок Перга і Уборть, а далі вже – територія заповідника. Тому окрім території заповідника, ствол шахти ставити ніде. Я до цих речей ставлюся зважено, я за те, щоб робити це все в рамках закону. Інакше постраждає не тільки Поліський заповідник, постраждає вся Україна».

Софія Забарська, Микола Карпенко