У Коростені є рукодільниця, яка робить декоративні іграшки (для інтер’єру, ними не пограєшся, але можна використати в побуті). Звати її Жанна Вигівська. Їй трішки за 40, вона – мати чотирьох дітей. Фах – вчитель молодших класів.
Ось що вона розповіла про своє захоплення:
«Рукоділлям захопилась ще зі школи. Дуже полюбляла заняття праці, коли ми вчилися шити, вишивати, в’язати. Раніше не було таких можливостей, як зараз, коли усього можна навчитися через інтернет. Я маю 4 дітей, хочеться зробити для них щось особливе, унікальне, неперевершене. Та й професія вчителя не дає можливості стояти на місці. Працювала педагогом групи продовженого дня, треба було щось цікавеньке для діточок вигадувати, щоб час із користю проходив.
Декоративні іграшки я почала шити два роки тому. Шию зазвичай ночами, коли всі справи зроблені, діти, чоловік сплять. Це для мене кайф. Я відпочиваю за цією справою, розслабляюся і водночас набираюся сил та енергії. Заробіток прийшов пізніше, і він не такий масштабний, як можна подумати.
Мої звірятка та ляльки без обличчя, тільки з очима. Вони не можуть виражати емоцій, але можуть поділитися емоціями свого власника. У даній техніці обличчя не робиться. Їх можна порівняти з лялькою-мотанкою – їм також обличчя не робили.
Коштують мої іграшки не дорого. В інтернеті ціни набагато вищі. До прикладу, невеличка лялечка, янголятко або фея в мене коштують 250 гривень (собівартість приблизно 150), гуси – дорожчі, 450 - 500 гривень (собівартість до 350), каркасні гноми – 600 (собівартість десь 400, а в інтернеті коштує більше тисячі). Важко вирахувати точну собівартість, адже я купую матеріали не для одного виробу. Шию лише з натуральних тканин, мережива, а вони зараз не дешеві. Та й дрібнички, якими прикрашаю ляльок та їх одяг якісні і оригінальні, тому не з дешевих.
Перші іграшки я завжди залишаю собі на удачу. Для мене це певний ритуал.
Моя перша робота – гусенята-органайзери. Тулуб гусенятка – це ніби мішечок, в який можна будь-що покласти. Першого шила для себе, бо було питання, в чому зберігати поліетиленові пакетики. Коли його шила, так захопилася, що за ніч повністю зробила, потім зробила подружці, тоді - на подарунок знайомим. Подруга запропонувала виставити хоч одного на продаж, бо це дуже гарно. Дочка підтримала – зареєструвала мене в «фейсбуці» та «інстаграмі», і тепер я виставляю свої роботи туди.
Далі я почала шити зайців – піжамниць (щоб туди класти піжами). Подружка знайшла в інтернеті і попросила зробити такого для її доньки. Далі пішов шквал замовлень на них. Навіть для дорослих дітей батьки тих зайців замовляли.
А напередодні Дня закоханих подруга запропонувала пошити якусь іграшку. Так з’явились лялечки-янголята. Було декілька спроб, доки не вийшов саме такий вибір, який я задумала. Перший був невеликий – всього 15 сантиметрів заввишки. Тепер вони по 23 - 25 см. Перші лялечки можна було лише повісити, зараз я виготовляю для них спеціальні чобітки, щоб вони стояли. Почала з біленьких, потім почала робити і кольорові.
Усі вироби я роблю з бавовни або льону. Єдине що не з них – це стрічки і прикраси. Вони з фоамірану та інших матеріалів. Наповнювач іграшок – синтепон чи холофайбер. Один виріб можна зробити за робочий день, якщо не відволікатися. А в середньому я роблю за 2 - 3 дні.
Важко порахувати скільки я в місяць заробляю на виробах. Це практично неможливо. Багато чого дарую, коли замовляють близькі для мене люди.
Скільки іграшок вже вишила – теж не скажу, не пам’ятаю. Але, думаю, за сотню вже перейшла: гусенят – точно більше 40 штук, гномів і зайчиків-піжамниць – до 20, ляльок – точно більше 20».
Ганна Острадчук
