23 травня поліція знайшла у 42-річного жителя Нових Білокоровичів арсенал - електродетонатори, підривачі, корпуси гранат Ф-1 та РГД, тротилові шашки, більше чотирьох десятків патронів калібру 9 мм, більше трьох сотень патронів різного калібру до спортивно-мисливської зброї, та інше. Ясна річ, завели справу, йде слідство. З’ясовують, де взяв і навіщо зберігав.
Голова Білокоровицької ОТГ Сергій Коцур характеризує затриманого з позитивної сторони: «знаю його особисто, він військовий, весь час був на службі, спокійний, нічого поганого про нього не чув, є дружина, діти». Ще зазначив, що ніхто з поліції чи військових органів за характеристикою про особу до селищної ради не звертався.
Учасник АТО, волонтер, керівник громадської організації допомоги бійцям АТО «Оберіг», теж житель Нових Білокоровичів Володимир Безкоровайний, який з 2014 року перебуває в найгарячіших точках на сході країни, і на час нашого телефонного дзвінка теж знаходився там, відзивається про затриманого добре: «Спілкувався з ним, нормальний, адекватний, спокійний, є сім’я, не задиркуватий, нічого поганого про нього сказати не можу». Про знайдений арсенал Володимир прочитав у Фейсбуці. Каже: «це дрібниці», із зони АТО можна привезти і не таке. Вважає, що ніякого злого умислу в нього не було.
На питання - «для чого людині скільки набоїв й іншого військового добра?» - сказав, що військові люди - вони інші, вони хочуть бути готові до чогось непередбачуваного, особливо в час, коли в країні війна. Пояснює такий вчинок військового Володимир й такою фразою: «нехай воно в мене лежить, ніж десь там без нагляду». Щоправда, не виключає, що людина може скористатися тим, що має, бо ніхто не знає, що в неї в голові.
Володимир говорить, що на фронті почувається безпечніше, ніж вдома, адже тут все зрозуміло – хто ворог, а хто друг. Зізнається, що за стільки років «залежить» від війни, сам називає це «синдромом війни». «Дуже часто, повернувшись додому, ми відчуваємо себе там чужими, і ніхто там нас не розуміє, - говорить він, - тому ми повертаємося туди, де все для нас зрозуміло».
Роман Лісовий
