Наталя Андрієнко – вчитель зарубіжної літератури однієї з коростенських шкіл. Щаслива дружина і мама двох синочків. Тендітна жінка, котра, на перший погляд, нічим особливим не вирізняється з-поміж інших. Та все є у неї одна незвичайна пристрасть - до вазонів. Нині у неї вдома – дві кімнати! - 103 горщика з найрізноманітнішими рослинами. Наш подарунок – цикламен - став сто четвертим. У квітковому магазині він нам видався найкрасивішим.
В оселі вазони всюди – у кожній кімнаті, на кухні, в коридорі (в туалет і кладовку ми не заглядали). Кожен клаптик вільного простору у горщиках і квітах. Таке можливе тільки, якщо є справжня пристрасть. «Нормальна» людина такого не витримає.
Сама Наталя так розповідає про своїх улюбленців:
Ніколи не було якоїсь особливого потягу до квітів. Ну, стоять собі, та й годі. Коли школяркою була, мамині вазони поливала, доглядала за ними. Але не можу сказати, що мене це захоплювало. Студенткою в гуртожитку дівчат просила викинути ці віники, щоб не дратували.
Скуповувати рослини в горщиках почала біля двох років тому. Якось так вийшло. Натрапила в інтернеті на сторінку жіночки, яка розводить і продає вазони. Сподобався один, вирішила замовити. Вичитала про нього всі особливості, доки він їхав до мене. З цього і почалась…
Зараз маю більше 25 різновидів рослин у горщиках, це не рахуючи тих, що повесні біля дому висаджую в клумбу.
Ой, скільки вазонів пропало, поки я знаходила спільну мову з ними! То водою заливала, то сонячні промені пекли листки.
Завжди перед покупкою нового виду я вичитую в інтернеті всі подробиці про його особливості та догляд: що любить, чого боїться. Можна сказати, досконало знаю історію кожної рослинної сім’ї. Замовлення роблю в середньому раз на місяць, буває і частіше. За раз приходить від 3 до 12 рослин. Родичі, друзі, знайомі дарують на свята. Бува просто віддають, бо вдома пропадають.
Кожного дня розмовляю з вазонами, де листочка потру, де вітамінчиками підгодую. Як дитина радіє новій іграшці, так я радію новому вазону, або довгоочікуваному цвітінню – я прямо на сьомому небі від щастя!
Взагалі-то, не дуже люблю розказувати комусь про свої вазони. Дехто мене не розуміє, вважає, можливо, дивною, що стільки на вазони витрачаю. А мені добре в їх оточенні. І око радує, і дихати легше. Я людина не забобонна, але прослідкувала закономірність: як тільки кому про вазони розкажу, так і пропадають. По штук 5 за раз викидаю. І сама плачу, і діти біля мене. Кожна втрачена рослина для мене особиста травма, особлива втрата, бо ходжу біля них як матуся біля немовляти. Нещодавно лежала в лікарні - скільки вазонів не дорахувалась! Те, що хлопці мої їх не поливали як слід, це зрозуміло, але ж не стало таких, що зовсім непримхливими були, тижнями можна було не поливати. Може відчували, що недобре мені?
Прийшли до мене якось дві сусідки. Побачили на підвіконні фіалки. А їх горщиків зо 30, та такі всі гарні, квітучі. Крутились довго біля тих квітів, а я все зрозуміти не могла, що вони там мнуться. Увечері зрозуміла: вкрали по листку собі. Я ж всі вади помічаю на своїх улюбленцях. Наступного дня в’янути стали. Як не старалась врятувати, що не робила, не залишилось жодної. Всі 30, одна за одною всохли.
Окрім дому, маю гарний квітник на подвір’ї. Троянди, лілії, айстри, півники, хризантеми. Обожнюю, коли цвісти починають. Не натішюся цією красою. Не дочекаюсь, доки земля прогріється. Планую кімнатні рослини висадити в ґрунт.
(«Квіти - залишки раю на землі» - так любить казати Наталя)
Ганна Острадчук
